Так, справді «край»… ми пізно стрілись,
Коли погасли всі огні,
Коли надії розлетілись
І журно зникли вдалині.
Але в журбу мою про тебе
Тернову згадку я вплету.
Нехай життя як ніч,— на небі
Я бачив хмарку золоту.
- Наступний вірш → Олександр Олесь – Тайни ночі
- Попередній вірш → Олександр Олесь – Так, як Данте любив Беатріче
(Оцінок ще немає)