Так, як Данте любив Беатріче,
Як Петрарка Лауру любив,
Так люблю я тебе, моя пташко,
Хоч тобі я і серце розбив.
Так вже дивно буває на світі:
Друг найближчий — і ворог же твій…
Від руки найніжнішої рани
Заживають в могилі одній.
- Наступний вірш → Олександр Олесь – Так, справді “край”
- Попередній вірш → Олександр Олесь – Таке життя
(Оцінок ще немає)