Та недовго спочивали
Українські вояки.
Вже удосвіта взялися
Лаштувати байдаки.
То вітрила білі шиють,
То засмолюють човни,
Весла, щогли вибирають,
Чистять зброю, казани.
З осетинами вже друзі,
Розглядають зброю їх,
Коней, луки вихваляють
І рівняють до своїх.
…Наче впала чорна зграя
На шумливі буруни,
Зачорнали, загойдались
Переповнені човни.
Попливли, пливуть і тануть…
Ось і зникли в далині.
Хай же боги їх не кинуть
І поможуть у війні.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Знов пустелею, степами
Військо спільників іде.
Ось і Кура, а за нею
І ворожа лава жде.
Полетіли перші стріли
І зламались на щитах.
Пишний ворог наступає
На верблюдах, на слонах.
Навантажені верблюди
Йдуть і гнуться від ваги,
На слонах, із веж неначе,
Виглядають вороги!
Тупотять арабські коні,
Квітнуть перські килими.
Вдвоє ворог має війська,
Та хоробріш втроє ми.
І недовго йшло змагання:
Захиталися вони!
Заревли в страху верблюди,
Повернулися слони.
Ворог битий ласки просить,
Віддає своє майно:
Срібло, злото, зброю, коні,
Килими, харчі, вино.
…По пустелі ллється пісня,
Шелестять сухі піски.
На слонах і на верблюдах
Їдуть наші вояки.
