…і в огні
її, окраденую, збудять…
Т.Шевченко
Вітри і бурі весняні
Звалили камінь із могили,
В кривавім морі і огні
Її, окрадену, збудили.
В красі нетлінній, чарівній
Вона розкрила очі сині…
Лани й ліси вклонились їй —
Воскреслій мрії,— Україні.
І мови рідної річки
Злились в одне широке море:
Дзвенять по-рідному пташки,
І степ по-рідному говоре!
Поглянеш в поле на жита:
Цвітуть в житах волошки сині,
І в небі квітка золота!
І небо — прапор України!
Як дзвони радісно гудуть!
Минула наша ніч осіння:
Ніде ні стогону не чуть,
Ні тихих скарг, ні голосіння.
Злетівсь на свято цілий світ
І слів, здивований, шукає,
І Чорне море свій привіт
Гонцем крилатим посилає.
………………………………………….
Весна! Прекрасна, чарівна,
Скрізь животворча, де не стане…
Очам здавалось, що вона
Уже ніколи не зів’яне!
В кривавім морі і огні
Її, окрадену, збудили…
Вітри і вихори страшні
Її в повітрі закрутили.
Над краєм дим пожеж і мла…
Внизу страшне, криваве море…
На хвилях плавають тіла…
Орач ланів своїх не оре…
Але Вона… Вона живе!
Її вже дужче голос чути!
І хто скує життя нове,
Вітрами й бурями розкуте?!
