«Вояче-брате! Рідний мій,
Сховай свій меч під головою…
Загоїш рани, підеш в бій,
Поб’ємся з смертію самою».
На смерть порубаний в боях,
В руці з своєю хоругвою,
Так говорив старий вояк,
Стогнав і тихо сходив кров’ю.
Але не слухав молодий, —
Він зціпив зуби, стиснув рану,
Він сів на огиря блідий
І зник під крилами туману.
Припав до гриви і застиг.
Вже серце битись перестало.
А кінь все далі й далі біг
Туди, де все в огні палало.
Кінь чорним вихором летів,
Зубами гриз, топтав ногами,
А на коні юнак сидів
І обіймав його руками.
