Все жду чогось… чого, і сам не знаю,
І хто його до мене принесе?
Пустеля стелиться без краю,
І навкруги умерло все.
А я все жду… Щодня, щоранку,
Коли прокинуся від сліз,
Питаю я стару служанку:
«Ну, що? — приходив і приніс?»
- Наступний вірш → Олександр Олесь – Вони – обідрані, розбуті
- Попередній вірш → Олександр Олесь – Глузуйте, кпіть над рідною землею
(Оцінок ще немає)