“Вивірка, вивірка плига вгорі!..
Онде праворуч, за гілкою,— гляньте!
Що вам,— не видно?.. Та осьдечки станьте!
Вивірка!.. Швидше сюди, школярі!”
З криками, гиками діти біжать…
“Вивірка?! Де ж вона? Де вона ділась?”
“Впала з ялинки, клубочком скотилась!”
Діти в захопленні дивнім стоять.
З гілки на гілку злітає вона,
Крутиться, вертиться дзигою, з сміхом
Дражниться, хвалиться в лапці з оріхом.
Ках-ках-ках! — котиться лісом луна.
Хтось узяв грудку і кинув… Ках-ках!
Вивірка враз подалась на ялину,
Вище, ще вище, на саму вершину…
Ось уже й зникла в зелених гілках.
Довго ще, довго стоять школярі…
Час уже йти і обідать додому,
Тільки не хочеться рушить нікому.
Ках-ках! — хтось дзвінко сміється вгорі.
