Як зграя радісна пташок,
Легкі і сніжно-білі,
Пісні мої під небом десь
Літали і дзвеніли.
І з неба кликали вони
До братства, до любові…
Та час, проносючись, бризнув
На їхні крила крові.
- Наступний вірш → Олександр Олесь – Я сонця жду, і сонце зійде
- Попередній вірш → Олександр Олесь – Як камінь – серце
(Оцінок ще немає)