Олегові
Розпались кайдани, минула зима,
Розвіялись хмари, розтала пітьма,
І сонце всміхнулося рідній землі,
Голодну, холодну зогріло в теплі;
Як поле, хвилюється рідна земля,
Як море розкуте, широко буя.
Потоки, потоки шумлять та гудуть,
Сини України ідуть та ідуть.
Як хвилі, позлочені сонцем згори,
Шумлять і гойдаються їх прапори.
А Воля в темниці, а Воля в тюрмі,
Орлицею б’ється об стіни німі.
Потоки, потоки шумлять та гудуть,
Сини України ідуть та ідуть.
І чутно вже Волі, як хвилі шумлять,
І видно вже Волі, як мури тремтять
І прапор вже має у неї в руці…
О, швидше б до неї, о, швидше, борці!
Земля розступилась! І з праведних трун
Виходять Хмельницький, Мазепа, Богун!
І з Волі знімають кайдани міцні,
І слізьми співають щасливі пісні.
А буйні потоки все дужче шумлять,
А стіни високі все більше тремтять…
Ще хвиля остання — і мури впадуть!
Сини України на мури ідуть.
