Хай душі, що повні і смутку і сліз,
В погребную пісню зіллються,
Хай прапори наші похилються скрізь
І голови журно нагнуться…
На траурних марах в хмелю забуття
Лежать невмирущі герої,
Не світять ті зорі, що гріли життя,
Не сяють в нескінченім бої.
Як леви, боролись вони за народ,
За правду народнього діла,
Життя їх стрівало тернами негод,
А смерть їх безсмертям зустріла…
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Як тяжко, як журно без вас дорогі,
Як пусто і сіро усюди…
Тремтіть же, тікайте, кати-вороги,
Бо смуток в нас помсту розбуде.
Клянемся ми всі, що за їх помстимо,
Всі ваші злочинства згадаєм,
Яке надівали на край ви ярмо,
Як тяжко знущались над краєм.
Клянемся ми всі, що народ розкуєм,
Всі здійснем святі заповіти
І волею край свій, як сонцем, заллєм,
Щоб міг він і другим зоріти.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
У землю спускаються труни сумні,
Зливаються звуки з сльозами…
Чи чути вам, браття, пісні жалібні,
Що вчора співали ще з нами?..
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
У землю спустилися труни сумні,
Злилися з сльозами пісні жалібні…
