Було це за царя Панька,
Коли земля була тонка…
Так-от на тій землі тонкій
З’явився буцімто крадій,
Такий, що й зроду не було:
Проникне потай у село,
То порятунку вже не жди —
Накоїть кожному біди.
У того коні вкраде з двору,
У того «вичистить» комору,
У того вижене овець
Або потягне гаманець,—
Усіх покривдить, обдере,
Останній статок забере,
Хоч сядь та плачма плач з нужди
Або у світ з торбами йди.
Та от, як кажуть, на гарячім
Зловив злочинця чесний люд,
Одлупцював його добряче
І до Панька повів на суд:
— Вельможний царю, ось крадій,
Запеклий, лютий лиходій,
Він чинить зло по всім краю,
Доводить нас до скону.
Ми в мудрість віримо твою,
У праведність закону.
Хай воля вершиться твоя,
Карай чи милуй крадія!…
Панько недаром трон посів,
Панька пройняв законний гнів:
— Ах-ах! Так ось він, супостат,
Що обкрадав усіх підряд,
…Тепер одкриєм головне
І дуже, дуже потайне.
Одкриєм по секрету,
Щоб не було Паньку на зло,
Щоб збитку часом не було
Його авторитету.
Колись, як ще не був царем,
А був він просто школярем,
То вчився кепсько, не щодня
Робив домашні завдання,—
А не виконує завдань,
То не питайте з нього знань,
І двійки раз у раз тому
В щоденник сипались йому.
Отак недоуком і ріс.
Та царські справи — темний ліс:
Раз ріс за принца на дворі,
То й вийшов в неуки-царі.
…Отож надряпав мудру фразу
Свого правдивого указу,
Чухнув за вухом:
«Треба б кому
Поставить в реченні такому
Й печаткою скріпити…»
І чиркнув кому навмання
(Бо де в недоука знання!):
«Простить, не можна вбити».
На ранок варта при мечах,
По добрім сажню у плечах
Веде злочинця на майдан,
А там вже юрми громадян,
Що, на видовиська охочі,
З усіх усюд зійшлися з ночі,
І вже злочинця кат чекає.
Нарешті дяк указ читає:
Вчинив розбійник те й оте,
За те злочинство не пусте
Що волимо зробити?
«Простить, не можна вбити».
— Овва! Написано «Простить»!
Виходить, треба відпустить?
Ну що ж, катай відсіль мерщій,
Щоб голови не скласти!..
Зареготав і зник крадій,
Аби й надалі красти.
* * *
Донині трапляються люди такі,
У котрих, як мовиться, руки липкі,—
Усе то нащадки злочинця, якому
Лишитись живому вдалось через кому.
Така вона, кома, такі у ній сили,
Щоб ми легковажити нею не сміли.
Не так її неук поставить, бува,
І діються в світі усякі дива:
Злочинець уникнути може відплати,
А десь і невинного можуть скарати…
Щоб кома ніколи до зла не вела,
Потрібно, щоб завше на місці була!
