Олександр Пархоменко – Сонце, мороз і вітер: Вірш

Де при шляху при широкім
Шелюга та чорнолоз,
Стрілись якось ненароком
Сонце, Вітер і Мороз.
По словечку, по словечку,
Мов на подив та на сміх,
Учинили суперечку:
Котрий дужчий поміж них?
Я! — і Вітер у дугу
Гне червону шелюгу.
Я! — і кригою Мороз
Криє сизий чорнолоз.
Я! — і Сонце припекло,
Долом злото розлило,—
У змаганні аж киплять,
А до згоди — ні на п’ядь!
Сонце глядь — іде школярик,
У руках несе букварик,—-
Видно, ходить в перший клас.
— Нумо, хто буквар одняти
Скорше зможе у хлоп’яти,
Той і дужчий поміж нас.
— Згода! — віє Вітер лунко.
— Я охочий до грабунку,
Раз дмухну — і відберу!..—
Рве, хапає, однімає,
А хлоп’я буквар тримає:
— Не віддам, хоч хай умру!
Вслід Мороз: —
А я те зможу:
Ручки хлопцю відморожу —
Кине книжку й побіжить!..—
Тільки хлопець не боїться,
Шасть руками в рукавиці,
А буквар чимдуж держить.
Сонце звабне, Сонце хитре:
— Кинь, Морозе,
кинь-но, Вітре,
Не зашкодите йому!
Те, що силою узяти
Не змогли ви у хлоп’яти,
Я ладком за мить візьму.
Пестить хлопця та голубить,
Адже ласку кожен любить,
А дитина й поготів…
У блакиті ані хмарки,
Гарно, гарно, тільки жарко,
Геть школярик употів.
Сонце звабне. Сонце хитре.
Піт малому з личка витре,
Ставить пастку малюку:
— Це б скупатися, бо спека,
Он же річка недалеко,
Роздягаймось — і в ріку!
А само надію тішить:
«Лиш роздягнеться школяр
Та добро своє залишить,
Я й візьму його буквар!»
А школярик був обачний,
Мовив Сонцю:
— Дуже вдячний,
Покупаюсь залюбки.
Тільки в дім зайду спочатку
Та буквар замкну в шухлядку,
А тоді вже й до ріки!..
Там, де гнеться з літа в літо
Шелюга та чорнолоз,
Гомоніли сумовито
Сонце, Вітер і Мороз.
Вітер плутався в бадиллі:
— Підупали ми на силі,
Раз не можем букваря
Одібрати в школяра.
Ні,— Мороз йому на те,—
Щось тут, бачу, не пусте:
Певно, хлопець проти нас
Має чари про запас.
Сонце крутить вуса житні:
— Геть догадки нісенітні,
Не шукайте жодних чар:
Хто з книжками змалку дружить,
Той не дасть себе подужать,
Як не дався нам школяр.