Атака відбита.
Навколо
Вітри завивають люті.
Окопи.
Вороже півколо.
А ми стоїмо, як прикуті.
Обмерзлі,
холодні,
голодні.
Питаю я друга-солдата:
— Яка це атака сьогодні?
— Здається, десята.–
Десята — і значить, остання.
Вночі не воює німота.
Це добре.
Тепер до світання
Відпочиватиме рота.
Темніє.
З ворожого боку
Лиш черги сліпі з кулемета,
Та іноді в безвість глибоку
Спалахує синя ракета.
Тепер старшину ми чекаєм
З махоркою, хлібом і чаєм.
Ще вчора кінчилось НЗ.
До мене Петрович повзе.
Сідає на бруствері рядом.
–Неважне, признатися, діло.
Розбило, брат, кухню срадяром
І повара вбило.
Чекать нам вечері до ранку.
Але не журися.
Дурниці.
Консервів союзницьких банку
Зберіг я.
Знімай рукавиці.
— Їж сам.
Тут себе не примушу.
Не йде ця тушонка на душу.
Чом фронту нема у Європі?
А то, не виходячи з хати,
Навчились уже воювати.
Посиділи б трохи в окопі…
— Сергію, своїй Батьківщині
Без них ми вернули свободу.
Без них побуваєм в Берліні.
Вони ж… хай чекають погоду.
Дивись, на кінець подоспіють.
То як, перекусим, Сергію?
1944
