М. Рильському
Колисала мене мати,
Колисала.
Колисанку над колискою
Співала:
— Люлі, сину, люлі…
І тривожив душу спів цей
Ще й тоді, як чорнобривцем
Я пішов на перші гулі.
— Люлі, сину, люлі.
І тоді, як наді мною
Рвались бомби, рвались кулі,
Хтось немов над головою:
— Люлі, сину, люлі…
Нас хотіли роз’єднати,
Наше серце розтоптали,
Кров’ю землю затопити,
Щоб не чули наші діти,
Як співає рідна мати.
…Та кують літа зозулі,
А в колисці немовлятко.
А над ним і неня, й татко:
— Люлі… Люлі…
