Не згледілись, як дощ линув
І день стемнів.
На нами
Грозові тучі вдалину
Проносились вітрами.
Здавалось,
що одна із них
Над головою в’ється,
Здавалось,
мила ронить сміх,
Поглянув — не сміється.
Здавалось,
пішки через гать
До міста осінь кралась.
Здавалось… Правду вам сказать,
Нічого не здавалось.
Були ми вдвох.
І я не знав,
І знать не довелося,
Чи в місто входила весна,
Чи наступала осінь.
Розбіглись люди — хто куди
Від весняної зливи.
А ми ходили, як завжди,
Веселі і щасливі.
Ходили, поки й день не зблід,
Ми всупереч негоді.
А люди кидали услід:
— Закохані, та й годі.
- Наступний вірш → Олександр Підсуха – Перший день війни
- Попередній вірш → Олександр Підсуха – Лиш почали сади цвісти
(Оцінок ще немає)