Ні з чим, мати, тебе порівняти
Я твоєї снаги не збагну.
Не стомилась ти сина чекати,
Як пішов на війну.
Виглядала і ждала роками,
А діждалася — знов провела
У краї, де шуміла віками
Лиш сама ковила.
Хвилювалась, чекала у гості
Хоч на день, хоч на кілька годин.
А тепер ждеш його з високості,
Вже у космосі син.
Острах серце бере у лабети.
Все повторюєш рідне ім’я.
Вслід за сином летить круг планети
І тривога твоя.
Вздовж і впоперек Землю сходили.
Треба, мамо, і там побувать.
Набирайся ж терпіння і сили
Виглядати і знов проводжать.
