Хай задум твій тобі ясний,
А почуття ще сплять,
Пера у руки, друже мій,
Іще не треба брать.
Коли вже стільки почуттів,
Що ллються через край,
Тоді, мій друже, й поготів
До столу не сідай.
Коли ж – одне за одним вслід
Слова, немов налитий плід,
Задзвонять у душі, –
Сідай,
Пиши.
