Коли про кінець сповістили війни,
Я спочивав, повернувшись із роти.
Проснувсь від незвичної тишини,
Що впала зненацька на наші висоти.
Бувало,
шибки вилітають з вікна,
А ти собі спиш
і не чуєш нічого.
А тут я відчув, що кінчилась війна,
Схопився і вибіг у День Перемоги.
На самій вершині, що вчора взяли,
Де сосни одвіку у вітру в полоні,
Стояли солдати і пісню тягли:
“Розпрягайте,
хлопці,
коні…”
Хоч пісня й стара,
але як величаво
Звучала вона після довгих боїв.
Така перемога давала нам право
Гнідих розпрягти і лягти на спочив.
Хоча й залюбки цілим хором тягли,
Та коней солдати не розпрягли.
Щоб скинути втому — доволі й хвилини.
В чужій стороні уже нічого буть.
Ми сіли на коней своїх, на машини
І рушили в дальню і радісну путь.
Краями,
де вже розорали окопи,
Шляхами,
що прямо стелились на Схід,
До рідних осель повертались з Європи,
Спиняючись лиш на спочин та обід.
Відомо —
вернулись з походу коли!
А коней і досі не розпрягли.
То цеглу і камінь підвозити треба,
Щоб нові споруди вставали до неба,
То возим пшеницю з колгоспного лану.
І все це до строку!
І все — поверх плану!
То шахти будуєм,
копаєм ставки.
Усе нам під силу,
Усе нам з руки!
І доки горітимуть в праці долоні,
Не ляжем спочити,
не випряжем колі.
