Як зозуля накувала, –
стільки й проживу.
Не багато і не мало…
Хмаркою пливу.
Проти вітру, навстріч грозам,
у бурхливі дні.
Наче листя на морозі, –
не боюсь брехні.
У іржавій каламуті
відзнайду срібло…
Не терплю кишені дуті,
ненавиджу зло.
Не люблю гучні похвали
від чужих, своїх…
…Скільки літ не накувала, –
всі вони мої.
- Наступний вірш → Олександр Рябошапка – Мені здалося
- Попередній вірш → Олександр Рябошапка – Живу
(Оцінок ще немає)