Олександр Юськов – Тала: Вірш

1. Хрещення/Intro

На христинах малої Води
Ніч зітхала за вранішнім сонцем
Щастя зле так чекало біди,
Що вже сльози несла за віконцем
Поспішали за світлом дощів
Мрії вдів, їх улесливі очі
З трун мужів, струн і снів
Сиві струмені, небо співоче
На христинах малої Води
В недосвяченій вірою церкві
Тихий шепіт ченців череди,
Вічний галас сторінок і мертвих
Вікна, вікна… де вік нам, вже там
Мокрі ніжки так тиснуть до болю
З темних ям, разфарбованих брам
Нове чисте йде бачити волю

2. Сум

Вечоріє… ти бачиш… у склянці Води вечоріє
Не звертай… я тут поряд з тобою лиш мить
Не без жалю минуле помрієш,
Воно з сонцем, зі мною згорить
Темна на ніч ти ляжеш додолу
І почуєш як десь в сітях снів
Спогад знову надходить спроквола
Погляд ранку, мій погляд, без слів…
Так завжди не бувало з тобою
Недоторкана… маєш синів
Мій вогонь ти холодиш Водою
Із криниці народження днів

3. Гілка

До півночі — один лиш крик сови
Ворожить краєм той чаклун сріблястий,
Що давнє лихо відновив
І нове щастя згоден вже проклясти
Кремезні сутінки у кожному вікні
З таємним вітром граються в долоні
Мов гілка зламана привиділась мені
Твоя рука в химерному безсонні…
На ранок Дощ, на постіль знову ти
Розгубиш свого відчаю краплини
Торішня Кров моєї самоти
Проллється знов, коли твоя любов загине…

4. Загублена

Тихо… візерунки тіней
Іній тане ледь помітно
Непривітно з ночі сіней
Ранок сивий вислизає
День шукає хворий хлопчик,
Не знаходить… не співає…
І вже знову вечір топче
Сутінь по щаблях тривоги
Ноги бліднуть в мерзлих Росах
Та не кидають дороги
Він у мріях досі… досі…
Недозрілих п»є веснянок
З лон ще крижаних струмочків
І сліпих дівчаток танок
Розриває йому очі…
Розкриває, потім тисне,
Серце їсть зими потвора…
Йди. Чи згине ненависне?
Знову Іній… знову вчора…

5. Сталь

Сталі колії, ніжні потяги
Дерево й пісок, межі каменю
Рух і вікон блиск, ранку протяги
Так у спокої ніч на день зміню
Шлях загойдує, мов колискою
Без пробудження, без дорогою
В барви падаю — очі близькі їм
Розлучає день нас з тривогою
Без пробудження я до неї йду
Все залишив я… я до неї йду
І слова мовчать, вірші плямами
По листам моїм листя осені
В снігу білому весні брамами
Розгортає день свої сни мені…

6. Віта

Пішли, слова пішли усі
Покинули, мене уже немає
Кущі сороки, щоки гнізд в росі
Тремтить життя… у віта вітер, крає
Останній хліб до столу житній день

7. Шлях до рідного міста

Сірий ліс, сивих хмар полохливі птахи…
Він був близько до мертвого міста
Крізь дерева вже бачив дахи
Вікон бачив сріблясте намисто
Відриваючи крихти-думки
Із душі пліснявілої скиби
Він тремтів і з худої руки
Краплі Крові плювали на згиби
Ледь помітної стежки у край
Нетривкого і хворого щастя
День пробачив розгублений рай
Ніч не знала, що ще можна вкрасти
У людини забутої тут…
Вічний вечір пашів мов знущався
З неможливістю вирватись з пут
Він над світом так гірко сміявся

8. Гра

Я чую Дощ, що грає за вікном
Холодним склом, розбещеним від ночі вітром
Мені ввижається теплом
Сповите мороком і Вогкістю повітря
Здається знов обманюю себе
В думках про небо свіжа ніч черствіє
У ліхтарях покривало рябе
На очі натягну, хоч не зігріє
Лиш крила птахів вирвані злетять
Піднесеним і ангелам дарунки
Щоб потім впасти листям із проклять,
В багаття до сліпих яскравим візерунком…

9. Літа Сльоза

Більш нікому… це тільки твоє
Кожне слово і тиші зітхання
Передмова моя дістає
Епілогів до віршів останніх
Чом не рими, чому не вони
Твої очі читають сьогодні
Мої блискавки розборони
Поки сни не дістались безодні…
ПролитьРіки, підняти мости
В літні Хвилі, мов в справжньому хорі…
Ти лиш скло моїх вікон прости,
Ти прости мої Хвилі у Морі
Ледь солоні крізь Сльози ночей
Розілляв я забувши про себе
Сірі квіти безсилих очей
В квітники вересневого неба…
Промінь… Крапля… забула про ніч…
Промінь… хочу збагнути…
Що шукав, зрозумів в чому річ
Лише той, хто не вміє почути
Серця світлого сольного співу
Народилося сонце колись
Коли темрява вмерла від гніву…

10. Ксьондз Яни/Outro

Твої очі не ти, твоє тіло не я…
Серпнем ранки невтішно забуті
В кожний погляд лягає своя
Недоторкані Хвильки відчути
Хтось так хоче, не знає себе…
В півчервоних губах свого ранку
Діти-хвойди цілують рябе
Простирадло у плямах останку…
Ти так ніжна, ти тільки одна
Розумієш ці крила, ці стріхи,
Від будинків стягнула рядна
Світлі латки із вікон, де втіхи…

Ти цілуєш спокій ледь тривких…
Хіть душі, що бажала не вмерти
В насолоді оздоблених схиб
Над коліньми у сутінках стертих

Сіллю ти моя, своїм першим вітром
Що зворушив бажане, ти моя…
Ніч згубилась в ліхтариках світла…

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Олександр Юськов – Тала":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Олександр Юськов – Тала: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.