Театральної маски лиця,
Ті, що зовсім не хочуть болю,
Б’ють у груди мою неволю,
Вже й забули звідки взялися.
І потрохи себе складають
У порожні валізи серця,
У шухляду порожніх терцій,
Де назавжди мене втрачають.
Я беззахисність п’ю, мов ліки,
Караваном іде мовчання,
Недопите моє кохання,
В’язень маски в мені НАВІКИ!
