Мамуню! Вставай,
Бо в село приїхали з ЧеКа,
Вони заберуть все зерно
У нас із застка…
Люба! Пора вставати.
Бригада іде до хати.
Вже у сусіда все забрали під мітлу,
Кажуть, знущались,
Лаялись і бились
І до Сибіру заслати грозились.
Люба! Пора вставати.
Бригада підходить до хати.
Ось вони біля нашої хати,
Будемо, мамо, їх щиро прохати,
Та, мабуть, марно і слово казати.
Їм наказ: усе забрати.
Люба! Пора вставати.
Бригада заходить до хати.
Рідненька, вони будуть зараз забирати,
Промов до них хоч словечко.
Бо всім нам навесні з голоду вмирати.
Хай залишать зернят хоч малечі.
Люба! Пора вставати.
Бригада вже у хаті.
Тихо лежить і холодна, й німа.
Бідне дитя! Вже матусі нема.
Спить вона вже у труні, почива,
А доня зосталась на світі сама.
І день, і ніч маленька одна
Жде, що прокинеться мама від сна.
