Блакить і темрява в єдиній хвилі,
Останній подих, потім – небуття.
Майнули обрії, що серцю милі,
Остання думка, може,– каяття.
Як прах віків легенда зберігає
Все те, що не судилось досягти.
Кордонів же уявлення не знає,
Окрилене примарою мети.
А Сонце залишилось, воно вічне,
Воно для зору видно звіддаля.
Вкруг нього наша рідная Земля
Повільно обертається щорічно.
А мрії ті, що не досяг Ікар,
Ховаються в проваллях білих хмар.
