Чогось чекаю, сподіваюсь,
Ступаю, наче у повітря.
Несчутно так роки спливають,
Заглиблюючи в серце вістря.
У сутінках — дороги перші.
У мареві — шляхи майбутні.
Сама себе чи перевершу?
Чи докопаюся до суті
Минулого і сьогодення,
І що несе нам подих кожний?
Усе на світі має ймення.
А доторкнутися — чи можна?
- Наступний вірш → Олена Балера – Застогнали земля і води
- Попередній вірш → Олена Балера – Пух тополиний сніжинки нагадує
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші