Турботи. Справи. Маяття.
Іде… Та ні, біжить життя,
Як потяг мимо пролетить.
Не виділити з плину мить,
Єдиний неповторний крок,
І тисне пам’ять на курок.
І знову тиша, забуття,
Неначе стежка в небуття.
На самовбивцю схожий час,
І поглинає дійсність нас.
- Наступний вірш → Олена Балера – Вокзали, східці, перехожі
- Попередній вірш → Олена Балера – Життя і смерть
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші