А із захеканого дня
Я нині випряжу коня…
Гайда, мій коню, на роздолля,
Хай розвіває гриву воля,
Хай розвіває, розвіва,
Снаги у серце долива!
А на запрудженій дорозі
Покинемо важкого воза,
Такі нестерпні ці вози!..
І долю хилять терези
Усе в той бік, де “треба”, “треба”,
Де ні зірок, ні дум, ні неба,
Де шлях вузький,
Де так завізно,
Де ні проїхать, ні пройти
1 де назад вертати пізно
І треба – йти…
- Наступний вірш → Олена Матушек – А душі заростають
- Попередній вірш → Олена Матушек – А кумирів же, сказано, не сотвори
(Оцінок ще немає)
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші