Перед блакитним морем в світі яснім
Стоїть дівчина молода.
Між лаврів, олеандр, в гурті прекраснім
Про що хорошая гада?..
Їй спомянувся хуторець убогий
В далекій рідній стороні:
Там степ німий простягся геть розлогий,
Неначе спить у тяжкім сні.
Край хуторця самотная криниця —
Вода тихесенько бринить;
Самотная схилилася вербиця,
Спустивши кучері стоїть…
Дівчина кинулась, зорить довкола —
Десь близько пісня прогула….
О! як не схожа тая баркарола
З піснями хутора була!
