(переспів)
„Візьміте світ“!— з висот надхмарних неба,
Свою скінчивши працю Зевс*) прорік:
„Хай кожен частку,— скілько йому треба,—
Візьме і нею владає по вік”!
Сказав! І тільки залунало слово, –
Все нарожденнеє, убогі й багачі,
Старе й мале всі кинулись раптово,
На паювання світа біжучи!
Хто села взяв, хто – тихії долини,
Хто ріки бистрії, де вір кипить;
Поля й байраки, нетри й кремьянини—
Собі господаря найшло все в мить!
А після всіх, як розділ вже скінчився,
Прийшов поет. І погляд свій смутний
На світ той кинув він, у тузі похилився;
У всіх притулок, — він лиш самотний!..
Де прихилитися?.. Із серця мимо волі
Зірвався жаль на божий суд тяжкий:
„О, Боже сильний! Всі живуть в роздоллі,
Всім місце єсть, ніхто тут не чужий!
Лиш я, чужинець всюди безпричальний,—
Спитатись маю вік, як сирота!
Твій світ велик, притулок безпечальний
Невжеж не дасть мені рука свята?..
Всьому кінець! вже нарікати пізно!…
Та й щож робив ти? де ти пробував,
Як світ ділили—Зевс покликнув грізно.
„З тобою був! – поет йому мовляв:
„Я оком у красі величчя світового,
Я слухом — в гомоні небеснім потопав!
І за хвилину щастя неземного
Земнеє все забув і все втеряв!..”
Ну, що ж! — мовляв Зевес:—
„я більше над земльою
Не маю влади: все роздав,— поля, ліса;
Та коли хочеш ти,—іди, живи зо мною,
Нехай тобі отверті будуть—небеса!”
______________________
* Зевс.— найстарший бог у стародавніх греків.
