“Не треба слів! Хай буде тільки діло!
Його роби — спокійний і суворий,
Не плутай душу у горіння тіла,
Сховай свій біль. Зломи раптовий порив”.
Але для мене — у святім союзі:
Душа і тіло, щастя з гострим болем.
Мій біль бринить, зате коли сміюся,
То сміх мій рветься джерелом на волю!
Не лічу слів. Даю без міри ніжність.
А може в цьому й є моя сміливість:
Палити серце в хуртовині сніжній,
Купати душу у холодній зливі.
Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,
Та там, де треба, — я тверда й сувора.
О, краю мій, моїх ясних привітів
Не діставав від мене жодний ворог.
Аналіз вірша “Сучасникам” Теліги
Зразок громадянської лірики, який зазвичай трактують як настанови нащадкам. Проте сама Олена Теліга чітко адресувала його саме сучасникам ‒ людям, які жили поруч з нею у непрості часи, і, цілком можливо, проявляли недостатньо стійкості і вірності ідеалам. Втім, адресація сучасникам не заважає і нам керуватися настановами видатної поетки й патріотки, адже наразі виток історії пропонує нам ті ж випробування, що були в часи поетки.
Головна ідея викладена в першому рядку: «Не треба слів! Хай буде тільки діло!»
Дата написання вірша наразі невідома, проте він був би доречним для будь-якого періоду життя дорослої Олени Теліги. Вона не завжди перебувала в Україні, проте займала активну громадянську позицію у буремні післяреволюційні часи, входила до ОУН і загинула від рук фашистів, проживши лише 35 років. Саме тому її заклик поєднувати звичайне життя зі служінням Батьківщині є таким важливим ‒ життя коротке, все потрібно встигнути.
У вірші показане протиставлення душевного тепла, світла, для якого ми прийшли в цей світ («Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив») та потреби протистояти зовнішнім впливам.
Перелік метафор і епітетів, якими Теліга описує громадянську стійкість і діяльний патріотизм ‒ досить широкий, та деякі слова повторюються неодноразово:
- Слово «біль» вживається тричі;
- Слово «душа» вживається тричі, зокрема демонструє єдність і протистояння високого духу з буденним тілом;
- «Суворий» вживається двічі.
Антитези біль-сміх, біль-щастя, душа-тіло, «палити серце в хуртовині сніжній» яскраво демонструють повноту буття, у якому ніжність, спрямована до близьких, щодня зустрічається з ненавистю до ворогів. І баланс між ніжністю й обовʼязком, дозвіл для себе проявляти цю ніжність для ліричної героїні ‒ особлива сміливість.
Вплив на читача посилюється завдяки низці епітетів і метафор, спрямованих на різні органи чуття. Наприклад, до органів слуху адресовані такі слова, як «бриніти», «сміятися», до органів дотику ‒ «біль», «палити», купати», «зломити», до органів зору ‒ «сонце», «ясний».
Окремою лінією проходить ідея вірності. Саме на ній робить акцент поетка в останніх рядках, де зазначає, що «моїх ясних привітів Не діставав від мене жодний ворог». Завдяки кільцюванню основної ідеї ‒ у першому рядку викладене посилання, а останній підкреслює вірність ліричної героїні цій ідеї ‒ вірш набуває цілісної структури та завершеності.
