Крізь сіре сіється сито
Дощик осінній.
Мабуть, нам більше не пити
Кубки весільні,
Мабуть, нам більше не бачить
Ранки весняні.
Чуєш, як сосни плачуть,
Од горя п’яні.
Чуєш, як степ ридає
Без вільного плуга.
А долі не жди, немає,
Одна лиш наруга.
Одна лиш наруга зухвало
| Свистить нагаями.
Скільки вже тих не стало,
Які були з нами!
Близькі вже стали далекі,
Ми гинем ні за що.
У вирій летять лелеки,
Як юність пропаща.
- Наступний вірш → Олесь Гончар – Ні кінця їй не видно, ні краю
- Попередній вірш → Олесь Гончар – Мабуть, я їду вмирати
(Оцінок ще немає)
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші