Гофмане, ви обіцяли мені на Святвечір
Казку свічі і зимою підсинений сад,
Сум клавесина і руки прозорі — на плечі,
І порцелянову ляльку з ім’ям Пірліпат.
Тиснуть грудневі морози, неначе корсети,
Пагоди сині вихукують знову на склі.
Гофмане, всі божевільні, напевне, поети,
Всім їм, напевне, самотньо на сірій землі.
О, не зникайте! Я знаю, я знаю вас, пане,
Не повертайте за ріг, не ховайтеся, не…
Гофмане, ви ж обіцяли мені марципани,
Ви ж обіцяли в дитинство забрати мене.
Грудню, німе ворожбитство завії і крука,
Я ще не вірю, що казки моєї нема.
Важко, немов з голови куртизанки — перука,
Впала на місто напудрено-біла зима.
