Увертюрою кольоровою
Відшуміли стрункі ліси.
Вичаровує, вичаровує
Ніч зітхання і голоси.
В фоліантах її розгорнутих
Стільки кривд і двозначних тез,
Стільки мучиться непідкорених
І зрадливих гостриться лез!
Темна ніч. І комусь в потилицю
Несміливо (тремтить рука)
Хтось із засідки тихо цілиться
З диким усміхом хижака.
Хтось до ранку засне, знеможений,
У обіймах струнких повій,
Хтось здорожений, заяложений,
У безоднях між чорних вій.
Хтось у двері притону грюкає,
Хтось виносить страшний вердикт,
І на драму нічну з розпукою
З неба дивиться молодик.
Ніч мине, і просить пробачення
Буде пізно. І от тоді
Стане свідком обвинувачення
Молодик на Страшнім суді.
