Шаруділи сутінки, як миші,
Розливались сутінки, мов ріки,
А вона стояла в темній ніші,
Опустивши сонячні повіки.
Хвилювала груди голубині
Давня згадка про Едемський сад.
Ще учора, вчора ще — святиня,
А сьогодні — просто експонат.
Стільки списів поламавши марно,
Дослідили мудрі фахівці,
Хто вирізьблював цей лик безхмарний,
Хто тримав цей пензель у руці.
Як не ворожили над тобою,
Не зуміли розгадать вони
Дивної, величної, святої,
Вічної твоєї таїни.
Загубивши погляд у блакиті,
Дивляться Мадонни з темних ніш.
Ти про все, про все, про все на світі
Так пророче знаєш і мовчиш.
Помолись за нас в музейній тиші,
Діво непорочна і свята,
Шаруділи сутінки, як миші,
Сумувала риза золота.
