Привіт тобі, моє спокійне плесо,
Моє органне небо неозоре!
Я поспішаю на зелену месу
До лісу, мов до світлого собору.
Цілую я смарагдові розп’яття,
Оздоблені рубінами суниць,
І, вкриті плащаницею латаття,
Блищать ставки у хащах горілиць.
В зеленій пригорщі води святої
Подасть дубок з тендітним ще корінням,
І,може, я зустрінуся з собою
Під шелестким мережаним склепінням.
Я вирушаю на зелену прощу
В ліси, у нетрі сонячні, а там
Ховає клен маслакуваті мощі,
Ромашка курить сизий фіміам.
А стежка вже звелася нанівець
І в ті зелені сутінки пірнула,
Де лілію, мов Біблію — чернець
Над тихим плесом літо розгорнуло…
