Зітха платан по шию у тумані —
Він хоче теж в надзоряну мандрівку.
Ламає сонце промені останні
Об кору, об серця і об бруківку.
І знов духмяно розкошує липа,
І щось таємне промовляє листя,
І мов дитина, стиха флейта хлипа
Десь за дахами, певно, в передмісті.
Нема часу і вічності немає,
Нема брехні, нема речей двоїстих,
І тільки сонце промені ламає,
І хлипа флейта, флейта з передмістя.
