Ось я вже і в Києві! Слава тобі,
український Єрусалиме!
Дивлюся на тебе у лютій журбі,
бо горе пече нестерпиме!
Блукаю по тобі і згадую все,
що в пам’яті маю зі школи;
не знав я багато, а й те призабув
та вже й не навчуся ніколи…
Се ж наша столиця, не наша тепер!
А ми тут панами бували!—
Для города сього Кий плани робив,
а Хорив і Щек будували.
Тут Аскольда й Дира князь Олег убив,
взяв Київ і став панувати,
сказавши пророцтво, що Київ тепер
всім руським містам буде мати.
Святий же Андрій тут ще ліпше сказав
до руських людей подорожних:
«Тут буде прегарна столиця колись
і більше церков, як побожних!»
Тут Володимир, аби збутись жінок,—
а мав їх немало: аж триста!—
і сам охрестився і Русь охрестив
та й збувся жінок геть дочиста.
Тут Ярослав Мудрий ворота поклав,
що золотом дивно сіяли:—
хоч мудрий сам був, а немудро зробив,
бо золото геть розікрали.
Та все було б добре, аж Нестор сказав,
що Русі веселіє пити;
веселіє веліє Русі було:
де п’ють, там охота і бити.
По п’яному бились князі, як шевці,
лиш дим ішов з руських повітів;
дістали й жиди у ті княжі часи
від київських антисемітів.
Аж Батий прийшов, як протріпав князів,
награбив на Русі чимало,—
вони аж тоді всі на розум прийшли —
так здавна на Русі бувало…
А потім ляхи тут недовго жили,
хоч слід їх донині зостався:
ґуральні і унію тут завели,
і нарід так пив, аж качався.
На все те потроху Острожський поміг
і гетьман Петро Сагайдачний,
що жінку на люльку й тютюн проміняв
і в похід пішов, необачний…
А далі Могила церкви будував,
з ксьондзами, де міг, борикався,
вкінці наш Хмельницький на голову впав,
і Київ цареві дістався.
Таке то все наше! Літ п’ятсот складай;
гаруй і не спи і борися,
а потім готове чужому давай,
а сам лиш смаком обійдися!..
По Києві ходжу, так сумно мені,—
що гляну у «путеводитель»,
то все там читаю, що наше то їх —
хто ж буде наш руський спаситель?
О Київ, о матінко городів всіх,
на що ти сьогодні звелася!
Тепер ти не мати, а мачуха нам,
як за москаля віддалася!..
