Сплять в кошарі вівці на горі,
а в колибі чорні вівчарі,
пси лежать довкола огорожі
на сторожі.
Догоряє ватра, мріє дим,
віє холодом з ярів твердим…
Пес піднявсь і на життя собаче
тихо плаче.
Ти чого так гірко затужив,
що свій вік у наймах прослужив?
Виє пес: “Служив і за заслугу
маю ту-гу-у!”
Не сумуй, що в наймах вік провів!
Дбав же ти про вівці й баранів…
Плаче пес: “Шкода на ту опіку
мого ві-ку-у!”
Яр вторує, і ліси шумлять,
плаче пес, а вівці тихо сплять
без журби про долю їх старого
вартового…
Підкладу я ще до ватри дров,
най зогрію захололу кров.
Над горою суне біла хмара,
спить кошара…
