Горить понад зорями місяць, як жар,
Летять полонинами тіні від хмар,
Імлою вкривається заспаний яр.
У сяєві ночі на кручі стрімкій
Смерека лежить у могилі м’якій,
Повалена громом на вічний спокій.
Посестри шумлять і поникла трава…
На зломанім пні, мов сама нежива,
Куняє у думах надута сова.
