Позлітались ухатії сови,
Заквилили сумно сичі,
Собаки голоднії знову
Завили удень і вночі,
І хмари, як ворон той, чорні,
Насупившись, вгору пливуть…
Їх блискавки ріжуть огненні,
В їх громи страшенно гудуть…
Йде-суне лихая година,
Пригнічені люди мовчать.
Задума їх голови вкрила,
В їх острахом очі горять;
А серце, б’ючися об груди,
Важкий вибива перебій…
О рідная земле! чи буде
У тебе хоч трохи спокій?
Чийсь голос іздалека лине,
Мов з вітром гомоне трава:
“Без волі – все живеє гине,
Без волі – і я не слуга”.
