Ти не вмер, ти тут завжди живий,
Бо “дух свят” не вмирає ніколи…
Його частка – “Кобзар” голосний –
Нам про те найгучніше гомоне.
Всі покривджені в світі людьми,
Не пригрітії променем сонця, –
Покалічені лихом з весни, –
Мають в йому свого оборонця.
А що правда та воля ота,
Що глумилась весь вік над тобою,
То вони, наче мрія свята,
Сяють нам провідною зорьою.
Через те від високих палат
І до кожної вбогої хати
Твій “Кобзар” є жаданий нам брат,
Чи сестра-жалібниця, чи мати.
Як той круг розгорта по воді
Без упину широкеє коло,
Так немає упину й тобі,
Бо… “дух свят” невмирущий ніколи!
