Война! война! і серце охололо…
Чи то ж тільки одно моє?
Там мати сина виряджає,
Там жінка доленьку клене,
Там дівчина не зна покою
Від сліз, і горя, та журби:
Її коханець з січі-бою
Уже не вернеться сюди.
Сестра за братом там голосе:
“Хоч вісточку подай мені…”
Даремно, сестро, сльози точиш
І, спать лягаючи, у сні
Даремно господа ти просиш
Його побачити… Не нам,
Не нашим слізьми змитим очам
його тут бачити… Він там,
В тому чужім далекім краї,
Положе голову свою,
Йому одходну заспіває
Свистяча куля у бою…
І скільки втрат, надій рожевих
В одну хвилину ляже там?
А ми побіду возликуєм,
Побіду нашим ворогам…
Поллєм ми кров’ю честь, і славу,
І віру праведну свою…
Прости нам, боже, неприпетим,
Не вірим в волю ми свою!
- Наступний вірш → Панас Мирний – Блиснуло сонечко з-за хмари
- Попередній вірш → Панас Мирний – Я із школи і донині
(Оцінок ще немає)