Понад шляхом ночліжане
Чумаки стояли.
Полягали, та й не спали,
Мовчки сумовали.
Небо темне, ані місяць
Не світив, ні зорі.
Поле тихе да понуре,
Як туман на морі.
Хто проїде, не видати:
Промайне марою;
Стогне, хлипне і голосить
Дзвоник під дугою.
Казанок проміж возами
Над багаттєм мріє,
В’ється вгору з димом пара,
Вітерець не віє.
Сивий дід вусима світить,
Таганка пильнує
І, насупившись, унукам
Чабака готує.
По стерні пустопаш ходять
Сиваки та гливі,
Ремигають круторогі,
Нехай будуть живі.
Мовчки батько й син лежали,
Мовчки сумовали,
А чого, коли б спитали,
І самі не знали.
Так, мабуть, нас мати родить…
Коли б хто озвався
Гарним словом або зручно
За сопілку взявся!
Скільки раз ночлігував я
З чумаками в полі!
Було в нас пісень веселих
І сумних доволі.
І втішалось тихе серце
Словом благодатним,
Що спаслось від зради панства
Заповітом хатнім.
Не сполячилось насушне,
Та й не змоскаліло,
Голосне з давен-давнезних
До нас долетіло.
“А подайте глас, хлоп’ята!
Чого поніміли?
Потомились у дорозі
Чи посиротіли?”
І сопілочка до діда
Стиха промовляє…
Один голос… другий голос…
І ввесь кіш співає.
Оживають предки давні
З древніми словами.
Випливають з того світу
Діди за дідами.
І вливається дух віщий
В душі молодії,
І вселяються у серце
Почуття святії.
