Пантелеймон Куліш – До Шекспіра: Вірш

Шекспіре, батьку наш, усім народам рідний!
Чи чуєш, як зове тебе народ незгідний,

Приблуда степовий, наслідник розбишацький,
Шо й досі чествує, свій путь і дух козацький?

Світило творчества. Гомере новосвіту!
Прийми нас під свою опіку знакомиту:

Дай у твоїм храму нам варварства позбутись,
На кращі почуття і задуми здобутись.

Нехай нас укротить душа твоя велика,
Нехай покине нас козацька воля дика,

Що кров’ю тішилась, хвалилась пожарами,
Туманила людей брехливими вістями,

Піснями славила безумне гайдамацтво,
Кляла культурників, як людожерне панство.

З культурників найбільший воєвода:
Ти – пишний цвіт і плід великого народа.

Дай очі правнукам хижацьким просвітити,
Твій розум праведний сліпим благовісти.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Пантелеймон Куліш – До Шекспіра":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Пантелеймон Куліш – До Шекспіра: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.