Пантелеймон Куліш – До спідлених: Вірш

Коли спідлієте так, як і ті Греки,
Що мову добру, дороге намисто
Із дешевеньким шклом перемішали
І дикі груди дико вцяцькували, –
Дак і тогді, в якісь віки далекі,
Обернетесь від сміття до скарбівні,
Де чисті перла, зерна многоцінні,
На сонці грають-жевріють предивно
І неукам і вченим сяють рівно.
Обернетесь і будете по зерну
Перебирать казну свою мізерну,
Знайшовши ж цінне зернятко, носити,
В моїй скарбівні сховища просити,
Щоб ваша мова згублена-забута,
Заглушена ледачим сміттєм рута,
Як іскорка дрібна жила-блищала,
В моїм вогні вовіки не згасала.