Мої поля, мої луги ви й луки!
Моя ви батьківщино й материзно!
Позасідали вас лукаві дуки,
Пішло моє святе насліддя різно.
Від Німеня скрізь до самих Порогів
Голосить наша рідна пісня, тужить:
Пани хорти заводять да рароги,
А козарлюга їм ледачим служить.
Заводимо хорти ми та рароги:
Се правда, необачний козарлюго;
А ти втікав од пана за Пороги,
Кривоприсяжний рукодайний слуго.
Да був єси, як тридцять три побіди
Зробив гетьман із нами над хижацтвом?
Твої п’яні затяжці-дармоїди
Якшались-паювались із поганством.
Де був єси, як шляхта з Конецпольським
Німі степи народом осадила
І рицарством хоробрим русько-польським
Все Дике поле перегородила?
Ти до Татар прохався у підданство…
Не прийняли паливоду Татари.
По селах скрізь пустошив господарство,
По городах підпалював пожари.
І допаливсь до того, вразький сину,
Що мусив душу чорту заложити:
Проводирем Орді на Україну,
У “Землю Християнськую”, служити.
Купавсь в крові з татарином по шию
Та гравсь кривоприсяжним договором:
Обманював то Польщу, то Росію,
То сонне потурництво над Босфором.
Тепер квили, як пугач на могилі,
Ойойкай, мов той жид у синагозі:
Нема татар, що славою окрили
Твоє ім’я в розбійницькім обозі!
