1
Закипіла по Вкраїні
Страшенна тривога,
Як на шляхту піднялася
Сірома убога.
Піднялася за оранди,
За жидівські дуди,
Що терпіли – не стерпіли
Убогії люди.
Руйнували сіромахи
Корчми мальовані,
Де спіткали – порубали
Рандарські ридвани.
Почала сірому шляхта
За жидів карати,
Забирала всю худобу,
І грунти, і хати.
Розлетілось по Вкраїні
Безхатнєє птаство, –
Затрусилось по будинках
Вельможнеє панство.
2
“Ой Потоцький, батьку панський,
Рушай на Вкраїну!
Зупини кварцяним військом
Повшехну руїну”.
Розпустили орли крила,
З орлами злітались:
То кварцяне військо з панським
Докупи з’їжджались.
Тече річка між камінням,
Россю прозивають,
По тій річці серед ночі
Огнища палають.
Червоніють чорториї,
Підмивають кручі.
Втаборились сіромахи,
Потоцького ждучи.
3
Ой не довго піджидали, –
Коники заржали:
Вони нашим неминуче
Лихо віщували.
Зійшло сонце у тумані,
Ревнули гармати:
Не по однім козаченьку
Заплакала мати.
Ой розбив з гармат Потоцький
Табор, мов кошару,
Розігнали ляхи наших,
Як вовки отару.
Ой мостили на Росаві
Мости тулубами,
Засівали чисте поле
Густо головами.
4
Никли трави жалощами,
Гнулось древо з туги, –
Дознавали наші предки
Тяжкої наруги.
Кого били-потопили
В глибокій Росаві,
А кого судом судили
В далекій Варшаві.
Осудили недобитків
На великі муки:
Розійшлися по Вкраїні
Каліки безрукі
Огласили із Варшави:
“Дивітеся, люде!
Хто вставатиме на шляхту,
То всім теє буде”
5
Нехай буде, нехай буде,
Коли божа воля,
Щоб росла в боях кривавих
Українська доля!
Нехай знають на всім світі,
Як ми погибали
І, гинучи, свою правду
Кров’ю записали.
Записали – прочитають
Неписьменні люде,
Що до суду із шляхетством
В нас згоди не буде.
Поки Рось зоветься Россю,
Дніпро в море ллється,
Поти серце українське
З панським не зживеться.
