І
Евтерпо! Ти одна ще не втікаєш
Із наших тихих сіл і хуторів:
З дівчатами в нас весну прославляєш,
Розважуєш удів, жінок, бабів
І по шинках чумацтво споминаєш,
А часом і гетьманців-козаків.
Що ж найлюбіше нам – над колисками
Дітвору-немовлят заспівуєм котками.
ІІ
В котках-піснях ти їм голубиш
Серденько матернім тим почуттєм,
Що з Мельпоменою-сестрою любиш
Звіздою ставити над всім життєм…
О Музо муз! Довіку ти не згубиш
Своєї рівноправності з “царем”,
Як розум наш гомерівці прозвали,
Без дев’ятьох сестер ваги йому не знали.
ІІІ
Благаєм же тебе дітву гойдати
Так, щоб вона у стовбур не пішла, –
Їй, разом з серцем, розум колихати,
Приспішуючи й нам той вік добра,
Що дев’ятьох до нас колись принадить
З багатством, кращим золота й срібла, –
Той вік, що дасть і нам на ріднім полі
Втішатись, як брати, спасенним жнивом волі.
