Ой нема на рідний берег
Броду-переходу;
Не знайти до роду броду
Через бистру воду.
Бистра річка – життя моє,
Широка-глибока…
Плавле-тоне на тій річці
Душа одинока.
Ой вихопись, душе моя,
Та змахни крилами,
Полини, де рідна хата
Стоїть між садами.
Ой кого ж тобі позвати
Із рідної хати?
Глухо в хаті… хіба встане
З домовини мати.
Ой нехай вона устане,
На мене спогляне,
Та зо мною своє горе
І щастя спом’яне.
Ой я з материнського горя
Набирався сили,
Матерні святі надії
Дали мені крила.
Облітав я тими крильми
Ввесь світ-Україну;
Сяду-паду одпочити
На вбогу могилу.
Убогая, низенькая,
Забута могила, –
Вона в мене на Вкраїні
Родина єдина.
Навкруги стоять гробниці
З пишними словами…
Я на їй новішу кобзу
З живими струнами.
Ой хто прийде по родині
Плакати-ридати, –
Буде кобза йому грати,
Серце розважати.
Будуть люде по тій кобзі
Мою матір знати,
З нею й сина, як єдину
Душу, споминати.
