Не щебечіть, серденятка,
Мов дітоньки в пт́ашки,
Не збудіте у колисці
Моєї ромашки.
Галю, ось тобі я льолю
З лиштвою пошила,
А тобі, Івасю, пужку
З пужалом зробила.
Зараз кинусь до теляти
Да напою пійлом,
А за те нас його мати
Нагодує дійлом.
З череди вже незабаром
Наша Сива прийде.
Против неї ми в толоку
За леваду вийдем.
Солов’їною левада
З давніх-давен зветься:
Безліч там понад водою
Солов’їв ведеться.
Займанщина се козача:
Косимо всі разом.
Всяке древо в ній ще з предків
Стало під заказом:
Щоб ніхто пташок співочих
Не драв, не тривожив,
На голлюках не гойдався,
Кубел не пустошив.
Бо колись, діди мовляють,
Купці наїжджали,
За пташаток-солов’яток
Дорого давали
І у кліточках тісненьких
До Москви возили.
Там їм золотом за бідних
Пташенят платили.
Щоб співали городянам,
Як гай зеленіє,
Як у лузі вітер віє,
Річенька леліє.
Як паруються пташата,
Гніздечка звивають,
Співом ранню і вечірню
Зорю зустрічають.
Убивалися ж по дітках
Сем’ї солов’їні,
Розлітались із левади
По всій Україні.
Стало глухо на леваді,
Ніщо не щебече,
Тілько, зустрівши, сорока
Пастуха скрекече.
І збирались, люде кажуть,
Наші предки в раду,
Міркували й рахували
Про тяжку неправду.
Що пташаток-солов’яток
У клітки саджали,
З рідним краєм розлучали,
В Москву завдавали.
І, порадившись, громада
Заказ положила,
Щоб нога купецька в наше
Село не ступила.
А хто б важивсь гнізда драти,
Купцям продавати,
У куну таких кувати,
Цілий день дежати.
І дочувшись, що левада
Стала під заказом,
Наша втіха-соловейки
Налетіли разом.
Людям серце звеселяють,
Бога сохваляють;
Засипаєм під їх пісню
І встаєм – співають.
