Звідкіль ти, могило,
У степу взялася?
Хрестик з очерету,
Земля не зляглася.
Ні шляху, ні стежки;
В полі дико, пусто;
З нечуйвітром тирса
Забуяла густо.
Чи хтось од безвіддя
Сконав заблудившись,
Чи ліг, утомившись,
В світі не нажившись?
Чи серце хижацьке
Когось погубило
І кров’ю живою
Пісок напоїло?
Чи мати дитину
Востаннє пестила,
Гіркими обмила,
Спатки положила?
Тут сонечко гріє,
Трава зеленіє,
Колишучи тирсу,
Стиха вітер віє,
Нехай світить сонце,
Віє вітер стиха, –
Не встане, не гляне,
Не знатиме лиха.
Нехай свище буря,
Ревуть гуррикани, –
Закрились навіки,
Загоїлись рани.
